"200 ударів за хвилину" - це не пульс, хоча такий пульс буває, наприклад, у гонщиків "Формули-1" перед стартом або у бігунів на 800 або 1500 метрів перед фінішем. Але наші 200 ударів за хвилину – це той стандарт, з яким повинні вміти працювати друкарки.

Першу друкарську машинку запатентував у Вісконсіні механік Крістофер Шоулз 23 червня 1868 року. Цей винахід допоміг жінкам зробити черговий крок до свободи – разом із машинкою з'явилася жіноча професія секретаря-машиністки.

Машинка, що пише, змінила не тільки жіночу долю, а й письменницьку практику. Марк Твен першим з письменників надрукував свій роман «Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна» на друкарській машинці, за ним пішли інші романісти та поети. Машинка, як вважають дослідники англомовної літератури, змінила вірші та прозу, а також саме ставлення до письменницького процесу. Виявилося, що диктувати свій твір друкарці набагато легше, ніж самотужки корпіти над аркушем паперу. Диктування надихає, думка летить... так і хочеться сказати — зі швидкістю двісті ударів за хвилину. Професійні друкарки, до речі, доходили до п'ятисот ударів.

Все двадцяте століття пройшло під стукіт машинки, але в двадцять першому їй довелося поступитися місцем комп'ютеру. Останній екземпляр був зроблений у 2012 році в Уельсі і прямо із заводу вирушив до лондонського Музею науки. Співробітники музею вирішили, що він уособлюватиме кінець епохи.